Наприкінці матчу Динамо проти Евертона на поле вийшов ось цей чоловік. Він - вболівальник з Евертона.

Але на поле він не вибіг, як іноді роблять фанати. Він вийшов на заміну. Тренер дав йому настанову.

Українські коментатори матчу не зрозуміли, що відбувається. Бо на заміну виходив чоловік з явним пивним животиком) А його вітав увесь стадіон!
Гравець вийшов. Впевнено попрямував до воріт Динамо. Отримав настанову ще й від головного судді матчу. І забив гол в ворота Динамо. А після - як справжнісінька футбольна зірка чоловік побіг до трибун фанатів клубу і проїхався на колінах по зеленій галявині. І фанати його знову радо вітали. Потім він потрапив в обійми футболістів улюбленого клубу. Мить слави! Мить щастя!

Що ж сталося? Чому цей момент наприкінці матчу облетів увесь світ (лише в Твіттері одне відео зібрало 5 млн переглядів, а у ФБ - більше 200 тисяч лайків)? І чому ця історія особливо важлива нам - українцям?

Це 44-річний Пол Страттон. Звісно, він ніякий не гравець Евертона. Клуб таким чином вирішив винагородити свого вболівальника. І для нас важливо - за що саме.

Це був березень. Чоловік взяв відпустку на роботі - працює у міськраді слідчим з питань шахрайства.

У свою відпустку він поїхав на кордон України в Перемишлі. Там він зустрічав українців, які втікали від війни. І щовечора по кілька годин роздавав українцям шоколадки.


Спочатку українці недовірливо ставилися до Пола та його брата. І солодощі брали неохоче. Він згадує, що діти були такими ввічливими, що брали лише одну шоколадку, хоча Пол давав солодощів досхочу. А коли хтось брав дві, то мати відтягувала дитину. Довелося англійцю йти на лайфхак.


Таким чином англієць дарував миті щастя малечі з України.

На цьому він не зупинився. Продовжував допомагати.

І от за кілька місяців добро повернулося. У житті Пола Страттон сталося те, про що мріють мільйони вболівальників по всьому світу: вийти у футболці улюбленої команди на домашній стадіон і забити гол супротивнику. Гол усього життя.

Так, це було наше улюблене Динамо. Але заради таких історій можна одного разу і пропустити той гол. Бо саме заради таких моментів ми і живемо. Заради таких миттєвостей щастя і воюємо.