Таємна "лебійська мова".

- Кудень клевий, лебiю!
- Аби тобi кудень клевiщий!..

(- "День добрий, старцю!"
- "А тобі день ще кращий!")

На зламі XIX-XX ст. українські фольклористи записали дуже незвичну мову українських сліпих народних виконавців - лебіїв¹ :
кобзарів, бандуристів, лірників, стихівничих.

Для збереження кобзарських таємниць усередині "старцівського братерства" її використовували у спілкуванні поміж собою та з поводирями.

¹ “Лебіями”, “любками” називали жебраків, старців. Від цього походить назва лебійської мови.


Походження лебійської мови невідоме. Старці не пам’ятали, коли вона з’явилась.
Слова лебійської мови були створені лірниками на основі української, новогрецької, циганської, румунської, мадярської, тюркської, старогебрейської, єврейської, московської, старо-слов'янської, шведської та інших мов.

Вона формувалась і функціонувала за законами тогочасної розмовної української мови.

Окрім запозичень, значна кількість слів лебійської мови утворювалась асоціативно:

віз - "котень" ,
бити - "кулати" , "копсати", "боксати".

Ця таємна мова була поширена на величезній території - від Галичини та Західного Поділля, аж до Могилева та Брянська.

Відомі такі варіанти назви лебійської мови залежно від регіону (зафіксовані дослідниками):

• "лобурська", "лебійська (від слова "лебій" -" дід") - Поділля;
  
• "либійська (від слова "либіщак" - лірник), "дідовська" (жебрацька), "лепетинська" ("ле(и)петень - "дід" у сенсі старець-виконавець) - Галичина ;
  
• "старцівська", "люцька" (від слова "любок" - дід, старець, каліка, перехожий) - Полісся ;
  
• "сліпецька" (традиційно старці називали себе "незрячими ", а слово "сліпець" використовували в переносному, несхвальному значенні) - Полтавщина та Слобожанщина ;
  
• "любецький лемент" (від самоназви місцевих старців - "любки") - Могилівська губернія.
  

Одна з перших літературних згадок про таємну мову кобзарів - стаття "Дѣдовська (жебрацька) мова", розміщена у львівському часописі "Зоря" (1886, липень, № 13-14). На думку автора статті, біглі кріпаки, ховаючись від переслідувань, "вдавали з себе жебраків, а для того, щоб приховати зміст своїх розмов, у яких висловлювалися їхні плани, спрямовані проти панів, вигадали особливу мову... "

Стаття зацікавила філологів, і у 1889 році В.Боржковський опублікував словник різновиду цієї мови, поширеної серед подільських лірників ("Киевская старина", 1889, № 9). На його думку, таємна мова лірників - релікт старих часів...

Мову бучацьких лірників вивчав В.М.Гнатюк, тернопільських – К.Студинський.

"Лебійська мова" проіснувала щонайменше до 1930-х років, бо поступово практика кобзарства й лірництва була насильно ліквідована. "Гуманні" компартійці дійшли висновку , що лірники і кобзарі своїми "класово ворожими інструментами орієнтують музичний фронт на часи гетьманів й козацької романтики..."

Деякі слова лебійської мови сьогодні відомі багатьом як блатні:
лох - "мужик" ;
гальомий, галімий - мав значення "великий";
хаза - "хата" ;
кльовий - "хороший", "гарний".
А музиканти поміж собою називають себе "лабухами".

Короткий словник лебійської (лірницької) мови (арго) .
Авлида - корова.
Ахвес - Бог.
Вандзирити - вести, водити.
Варначка, варнага - курка
Вислаки, веслюка - яблука.
Вихро - сіно.
Воксик - ліс.
Волот - кінь.
Впулить, опулити - купити.
Галасть, галусть- сіль.
Гальмо,альмо - молоко.
Гарда, гардиман, гертиха - горілка.
Гомерляс, омелясник- цукор.
Декан, дикона - десять.
Дулясник ,улясник - 1)самовар; 2) вогонь. Дулясити - палити, горіти.
Дулясний - теплий.
Закаплунити - закрити.
Йорий - старий.
Каврей - пан.
Каня - шинок.
Карабка, карабелька - ложка.
Кгуд, гудзь- жид.
Керити, кирити - пити.
Кирха - свиня.
Ковтир, ковтур- горшок.
Кресо, крисо - м'ясо.
Кресо пленоє - сало. (кресо - мясо, плиний - білий)
Кудомник - дзвін.
Кулига - торгова лавка. Кутига - комора.
Кухтеча - бідний.
Кухтий - біднота.
Матлоха, мутлаха - тютюн.
Махиль, махлич - ніж.
Мерхля, мехла- вівця
Миляс - мед.
Пленити, плинчити - мити.
Плений, плиний - білий.
Похазник - господар.
Псалка - риба.
Пухталка - подушка.
Раха - жінка.
Скиц, скиць - собака.
Скрипци, скрипота - ворота.
Скумати - знати
Скумити - вміти.
Степня, степур - піч.
Стодний, стотень) - багатий.
Стига ,стиз, стил - зад
Стичити - стояти.
Хаз, хвирт - двір.
Хаза - хата.
Хирани, херане - люди.
Ховби, хобни - гроші.
Шмурний - дурний.
Шусто - базар, ярмарок.
Якро, зикро - вікно.
Яперити - брати.

//Київська Старина ", № 4, 1890 рік//





Ілюстрація: "Бандурист", 1860 рік.
Художник Дмитро Безперчий (1825 -1913)
__________
Джерела :
Богданова О.В. Лірництво, ліра, лірники, лірницька мова // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009.

Боржковский В. Лирники // Киевская старина. — 1889. — Т.26. — №9.

Володимир Кушпет. Старцівство: мандрівні співці-музиканти в Україні (XIX–поч. XX ст.): Наукове видання / К.: Темпора, 2007.

Гнатюк В. Лірники // Етнографічний збірник. — 1896. — Т.2.

Словник таємної мови українських лірників та шаповалів - Максим, "Ізборник", 2006.