Більше 20 років тому Норвегія почала вкладати доходи від нафтовидобутку в спеціальний резервний фонд, який до вересня 2016 року досяг 882 мільярдів доларів і вдвічі перевищив ВВП країни. Тепер перед політиками стоїть питання, як можна витратити несподівано велику суму накопичень, але при цьому не розбалувати населення і не переступити через норми моралі. Про це повідомляє журнал The Economist.

Звідки гроші
Норвезький нафтовий (пенсійний) фонд (Statens pensjonsfond utland, SPU) був створений в 1990 році як стабілізаційний резерв для майбутніх поколінь.

Тоді уряд країни почав вкладати прибуток від нафтовидобутку, який становить чверть усіх доходів Норвегії, в іноземні компанії, бізнес, що розвивається та облігації. На сьогоднішній день йому належать частки більш ніж в дев'яти тисячах компаній по всьому світу, це більше 2% всіх зареєстрованих акцій на європейській біржі і більш 1% у всій світовій економіці. Найбільшу частку фонду складають акції Nestle, Alphabet, Microsoft і Apple, а також державні облігації США, Німеччини та Японії.

На вересень 2016 року виручка від інвестицій склала 7,3 трильйона норвезьких крон (882 мільярдів доларів), вдвічі перевищивши ВВП країни і зробивши норвезький резервний фонд найбільшим в світі.

Економіка повинна бути економною
Незважаючи на надприбутки, гроші зі стабілізаційного фонду практично не витрачалися аж до початку 2016 року, коли його довелося «розпечатати» через різке зниження цін на нафту. Деяку частину фонду використали, щоб уникнути в країні рецесії.

Особливість резервного фонду Норвегії в тому, що уряд країни управляє ним виходячи з принципів ощадливості і прозорості. Будь-який громадянин може стежити за інвестиційним потоком в режимі онлайн. При цьому, незважаючи на величезний запас грошових коштів, бюджетні правила не дозволяють уряду витрачати з нього більше 4% встановленого річного доходу. Основний капітал при цьому залишається недоторканим.

Як розповів колишній співробітник норвезького Мінфіну Мартін Сканк (Martin Skancke), який раніше займався наглядом за діяльністю фонду, довіра до контролю за витратами будується на принципах соціальної рівності та культурної однорідності населення. Економія коштів пов'язана з тим, що багато сільських районів країни ще пам'ятають бідність, що панувала в країні два покоління тому.

Накопичувати не можна витратити
Як пише Economist, менталітет норвежців останнім часом став змінюватися, і громадяни країни, з яких 5,2 мільйона чоловік є найбільш заможними людьми в світі, вже не бояться виставляти багатство напоказ. Багато людей молодше 50 років при цьому взагалі не знають, що країна колись животіла в бідності.

Тому деяка частина громадян почала висловлюватися за те, що пора б почати витрачати більше грошей, накопичених в резервному фонді. Серед ініціаторів змін - антимігрантські «Партія прогресу». Свою вимогу збільшити витрати зі стабфонду вона обґрунтовує тим, що в Норвегію останнім часом прибуває дуже багато сирійських біженців, і економіка може не впоратися зі збільшенням населення.

Однак думка представників даної партії не може вплинути на фінансові механізми в країні через малу частку представників в парламенті.

Затягти ремінь за 882 мільярда
Хоча на початку 2016 року у зв'язку з кризою з резервного фонду довелося вивести 45 мільярдів крон (близько 5,5 мільярда доларів) на згладжування рецесії, цей факт не можна назвати довгостроковим трендом. Але деякі політичні діячі пропонують активніше використовувати кошти, що знаходяться в резерві. Про це розповіло джерело, близьке до керівництва фонду.


Міністр фінансів Норвегії Інгве Слюнгстад ​​(Yngve Slyngstad) заявив, що особисто він ніколи не відчував політичного тиску в питаннях використання резервного фонду. Хоча у деяких політиків на цей рахунок своя думка, якщо не в питаннях витрат, то в питаннях цільового використання.

На їхню думку, гроші фонду можна було б ширше вкладати в інвестиції, оскільки через консервативну політику резерв отримує занадто скромні доходи в доларовому еквіваленті (5,5% на рік, починаючи з 1998 року).

Про те, що гроші фонду можна було б використовувати менш економно, говорять не тільки норвезькі політики. Директор міжнародного консалтингового центру з питань економіки Re-Difine Соні Капур (Sony Kapoor), який є головним критиком норвезького нафтового фонду, заявив що надприбутки можна було б активніше вкладати в економіку країн, що розвиваються.

Захисники фонду, в свою чергу, парирують його доводи тим, що в країнах, що розвиваються практично немає інвестиційно привабливого бізнесу.

Моральні принципи не купиш
Ще одна істотна сторона питання, що викликає в Норвегії палкі суперечки - етичність інвестицій. Політики і місцеві громадські діячі запевняють, що етична сторона фінансових питань для демократичної країни повинна бути вище питань прибутку.

Виходячи з моральних принципів, фонд не інвестує гроші в компанії, що виробляють «сумнівний продукт»: наприклад тютюнові фабрики і збройові заводи, бізнес, що наносить шкоду екології або використовує дитячу працю. Тому близько 1% інвестиційного портфеля фонду є «зеленим».

Критики фонду вважають, що проектуючи ідею захисту навколишнього середовища на фондові інвестиції керівники фонду лукавлять. Інакше чому тоді чималу частину резервних доходів вкладають в нафтову промисловість. Наприклад, «почесну» частку інвестиційного портфеля становлять активи нафтопромислової компанії Royal Dutch Shell, яка, по ідеї, завдає шкоди навколишньому середовищу.

Захисники інвестицій, в свою чергу, запевняють, що Норвегія вкладає в міжнародні паливно-енергетичні компанії не тільки свої гроші, але і свої цінності, схиляючи їх використовувати в роботі передові, екологічно чисті технології.

У раді керуючих фонду заявляють, що не проти викреслити з інвестиційного списку сотню-іншу компаній, що порушують етичну сторону бізнесу, і акціонери будуть не проти цього, але в деяких випадках інвестиційні питання вимагають компромісу.

Норвегія відома своєю турботою про екологію і навколишнє середовище. До 2025 року в країні планують заборонити продаж автомобілів з бензиновими і дизельними двигунами, а також Норвегія хоче стати першою державою, що відмовилася від імпорту продукції, пов'язаної з вирубкою дерев.