На сучасних картах Лукомор'я не знайти, зате воно є на картах XVI століття. Згадка про Лукомор'я є і в «Слові о полку Ігоревім», і у фольклорі.


Що значить слово «Лукомор'я»

Слово «лукомор'я» звучить для нас загадково і навіть казково, але етимологія його досить прозаїчна. Воно походить від старослов'янського «лѫк'» і «море». Слово «лука» означає вигин. Однокореневі з ним слова - «лук», «лука» (у сідла). Тобто «лукомор'я» перекладається як вигнутий берег моря, бухта. У переносному сенсі це "край світу"


Лукомор'я в Пушкіна

Про Лукомор'я ми дізнаємося з прологу до першого великого твору Олександра Пушкіна, поеми «Руслан і Людмила». У Пушкіна Лукомор'я описується як якесь умовно-казкове місце «де Руссю пахне», де стоїть пам'ятний кожному дуб із золотим ланцюгом і вченим котом, що ходить по ньому.

Важливо, що пролог був написаний вже до другого видання поеми, яке було опубліковано через 8 років після першого видання - у 1828 році. Це багато що може прояснити в походженні пушкінського Лукомор'я.

До цього часу Пушкін вже побував в південному засланні, де разом з Раєвськими побував і в Приазов'ї, і в Криму. Генерал Раєвський з Горочеводська захоплено писав доньці Олені: «Тут Дніпро щойно перейшов свої пороги, посеред нього - кам'яні острови з лісом, дуже піднесені, береги також місцями лісові; словом, види надзвичайно мальовничі, я мало бачив в моїх подорожах, що могло б порівняти з ними».

На людину військову ці пейзажі справили незабутнє враження. На поета Пушкіна вони просто не могли не вплинути.



Однак пейзажі пейзажами, але що з Лукомор'ям? Звідки у Пушкіна міг викристалізуватися цей образ, який увійде не тільки в історію російської літератури, а й в підсвідомість?

Джерело перше: Аріна Родіонівна. Як відомо, сюжети декількох пушкінських казок були навіяні поетові його нянею. Історик літератури Павло Анненков писав, що багато епізодів з казок Аріни Родіонівни по-своєму викладаються Пушкіним і переносяться з твору в твір. Ось уривок з «Казки про царя Салтана», як він викладений Анненковим: «Так, у ней был кот: „У моря-лукоморья стоит дуб, и на том дубу золотые цепи, а по тем цепям ходит кот: вверх идет — сказки сказывает, вниз идет — песни поет“.

Як ми бачимо, кіт ходить у няні Пушкіна вгору-вниз, тобто ми маємо справу з типовим для угро-фінської традиції описом світового древа. Кіт тут є одночасно і зберігачем кордону між світами, і медіатором між ними.

Джерело друге: "Слово о полку Ігоревім". Ще в ліцейські роки Пушкіна А. І. Мусіним-Пушкіним було видано "Слово о полку Ігоревім". Про Лукомор'я в "Слові" сказано:

«А поганого Кобяка изъ луку моря от желъзных великыхъ плъковъ половецкыхъ яко вихръ, выторже: и падеся Кобякъ въ градѣ Киевѣ, в гридницѣ Святъславли».

У літописі повідомлялося, що русичі постійно стикалися з кочівниками в південного степу: «юкоже преже в луцѣ морА быю хусА с ними крѣпко».

Мешканцями Лукомор'я по літописах були половці, з якими київські князі постійно ворогували. Лукомор'ям же називалася територія Північного Приазов'я.

Ця думка, як вважає С. А. Плетньова, підтверджується тим, що «можна простежити лукоморських половців і по кам'яним статуям (ідолам), виявленим в районі нижнього Дніпра. Вони відносяться до розвиненого періоду половецької скульптури, до другої половини XII-початку XIII століть».

Таким чином можна сказати, що Лукомор'ям (яке оспівав Пушкін) називався закрут між нижньою течією Дніпра і Азовським морем. У топоніміці Приазов'я і сьогодні можна зустріти відгомони цієї історичної пам'яті: дві степових річки Великий і Малий Утлюк. «Утлюк» - «Отлук» - «Лука» перекладається з тюркської як «вигін, луг».



Цікаво зрозуміти також, що за дуб описував Пушкін:

«И там я был, и мед я пил; У моря видел дуб зеленый».

Подорожуючи по Придніпровсько-Азовському степу під час південного заслання, Пушкін міг від старожилів почути легенду про славний Запорозький дуб, який ріс на острові Хортиця.

Про нього писав ще візантійський імператор Костянтин Багрянородний: «Пройшовши це місце, руси досягають острова святого Григорія (острів Хортиця) і на цьому острові здійснюють свої жертвоприношення, так як там росте величезний дуб. Вони приносять в жертву живих півнів, кругом встромляють стріли, хтось приносить шматки хліба, м'ясо і що хто має, як вимагає їхній звичай».

Уже в 70-х роках XIX століття запорізький історик-краєзнавець Я. П. Новицький також згадав про цей дуб: «Років п'ять тому на острові Хортиці засох священний дуб. Він був гіллястий і колосальної товщини, стояв в сто п'ятдесяти саженях від Острів-Хортицької колонії».