У школі її вважали безнадійною. І одного разу батьки отримали записку, в якій говорилося: у дівчинки проблеми з навчанням, вона не може зосередитися, постійно вувтозиться, всім заважає, не вчасно здає домашню роботу, не встигає... Зараз би сказали, що у неї синдром дефіциту уваги. Але в 30-і роки минулого століття ніхто не знав про такий діагноз.

Її відвели до лікаря. Посадили в крісло в дальньому кінці кімнати, де вона цілих двадцять хвилин просиділа, підклавши долоні під ноги, поки лікар розмовляв з нею і її мамою про проблеми в школі. Зрештою лікар сів з нею поруч і сказав, що тепер він хотів би поговорити з мамою віч-на-віч. Він попросив дівчинку почекати в кабінеті, а вони з мамою вийшли. А перед цим включив радіо, яке стояло на столі.

Потім лікар попросив матір потихеньку підглянути, що робить її дочка. А та відразу ж схопилася на ноги і почала рухатися в такт музиці. Доктор повернувся до матері і сказав: «Вона не хвора. Вона танцівниця. Віддайте її в танцювальну школу».

Мама послухалася поради лікаря: дівчинка почала займатися танцями. А потім її взяли в Королівську балетну школу. А потім вона стала солісткою. А потім заснувала власну танцювальну компанію. Познайомилася з Ендрю Ллойдом Веббером і разом з ним зробила одну з найвідоміших хореографічних постановок в історії. Принесла радість мільйонам людей і стала мультимільйонером.

А зараз таких дітей дуже часто просто садять на таблетки.

Ця історія про Джилліан Лінн - видатного хореографа сучасності, танцювального експериментатора, актрису і режисера. За своє творче життя вона поставила кілька десятків шоу, опер, балетів та мюзиклів, серед яких легендарні «Кішки» (Cats) і «Привид опери» (The Рhantom of the Opera), і стала володаркою незліченної кількості нагород і премій.

Розповів цю історію Кен Робінсон, професор кафедри художньої освіти Уорікського університету і міжнародний радник з питань розвитку творчого мислення, систем освіти та інновацій в державних і громадських організаціях.